Перейти до основного вмісту
На фото зображена жінка з протезом ноги, яка сидить у позі лотоса

Втрата кінцівки — це не лише фізична травма. Це зміна звичного способу життя, тіла, ролі, взаємин. У матеріалі — про те, як адаптуватися психологічно та підтримати тих, хто проходить цей шлях.

Що може відчувати людина одразу після ампутації

Перші реакції після ампутації — це криза і дезадаптація. Людина може перебувати в шоковому стані. Мислення уповільнюється, з’являється дезорієнтація, заперечення, розгубленість. Це нормальна реакція на травматичну подію.

Після ампутації люди також можуть стикатися з:

  • соромом через зміну зовнішності та тілесності;
  • із синдромом провини вцілілого;
  • гнівом, спрямованим на себе, інших або обставини;
  • потребою ізоляції, уникненням спілкування, замиканням у собі.

Ці переживання є характерними для травматичного досвіду. Вони не є проявом слабкості — це нормальні етапи психологічної адаптації.

Що допомагає на перших етапах?

За змоги:

  • Бути в безпечному, передбачуваному середовищі.
  • Мати стабільний контакт з близькими або психологом.
  • Отримувати чесну, але дозовану інформацію від лікарів.
  • Робити невеликі дії, які повертають відчуття контролю (навіть якщо це просто відповісти на повідомлення).
  • Знизити очікування, що «я маю справлятися сам/-а»

Фізичний біль

Коли зменшити біль неможливо, важливо працювати з емоційним напруженням, яке він викликає.

У цьому можуть допомогти ресурси, які залишаються доступними:

  • емоційна підтримка: слухати музику, дивитися фільми, спілкуватися з тими, кому довіряєте
  • тілесний комфорт: теплий душ, зручний одяг, улюблені текстури, приємні запахи
  • уява: згадування місць чи моментів, які давали полегшення, мрії, візуалізація
  • присутність інших: ті, хто може бути поруч без тиску і порад

Більше про хронічний біль – можна почитати тут і тут.
Це не скасовує біль, але допомагає легше з ним справлятися.
Детальніше – у застосунку База у розділі “Хронічний біль”.

Фантомний біль

Фантомні болі — це справжні фізичні відчуття, які виникають у частині тіла, якої вже немає.

Це не «вигадка» і не психосоматика. Їх поява пов’язана з тим, як мозок сприймає тіло. Це явище, коли мозок продовжує «відчувати» відсутню кінцівку.

З ними працюють як медикаментозно, так і через психотерапевтичні підходи.

Що робити близьким?

Не варто:

  • тиснути оптимізмом настроєм
  • ігнорувати «незручні» теми
  • порівнювати з іншими пораненими

Краще:

  • бути присутнім
  • питати: «як я можу допомогти?»
  • дати право на будь-який прояв емоцій та почуттів
  • шукати шляхи підтримки для себе

Побут — це теж частина адаптації

Зміна організації побуту, допоміжні засоби, адаптація рутини — усе це зменшує тривожність і відчуття безпорадності.

Якщо простір ще не пристосований до нових умов, важливо:

  • розділити побутові завдання на маленькі кроки, які реально виконати зараз;
  • просити допомоги там, де це потрібно
  • сфокусуватися на організації одного-двох критичних зон (наприклад: зручне розташування особистих речей, безпечний доступ до води, ванної);
  • давати собі час і знижувати очікування “я маю одразу все контролювати”.

Психотерапевтична підтримка

На цьому етапі важливо, щоб психотерапевт не “проштовхував” готові рішення, а був підтримуючим свідком процесу.

Клієнт сам визначає темп і напрямок.

Про методи психотерапії, які можуть бути ефективними при проживанні такого досвіду:

  • Когнітивно-поведінкова терапія
  • EMDR (обробка травматичних спогадів)
  • Терапія прийняття і відповідальності (ACT)
  • Тілесно-орієнтована терапія
  • Групова терапія з людьми з подібним досвідом

Адаптація після ампутації — процес непростий і дуже індивідуальний.

Кожен проходить його у власному темпі, з різними викликами й емоціями.
І у цьому процесі важливо мати доступ до підтримки — фахової, соціальної чи просто людської.

Рекомендуємо