Діти і горювання: як допомогти пережити досвід втрати

Як розпочати розмову про втрату

Не варто чекати, поки дитина сама запитає — розмову краще почати дорослим. Пояснюйте просто, без складних слів і метафор, так, щоб дитина могла зрозуміти.

Скажіть головне — що саме сталося. Потім дайте дитині можливість поставити запитання. Якщо запитань немає — не тисніть, можна зупинитись і повернутися до теми пізніше, коли вона буде готова.

Важливо бути поруч і не дозволяти дитині залишатися наодинці зі своїми переживаннями.

Після важкої розмови дайте їй час «переварити» почуте – 1-3 дні, залежно від стану. Скажіть прямо: «Я поруч. Ми можемо повернутися до цієї теми завтра чи через кілька днів».

Якщо дитина не ставить запитань – це не означає, що вона не переживає. Це відповідальність дорослих – говорити про те, про що діти ще не можуть.

Як на дитину може вплинути непрожите горе

Якщо дитині не допомогти, досвід втрати може перейти в:

• страх покинутости
• недовіру
• порушення сну, апетиту
• нестійку самооцінку
• хронічну тривогу

Горювання – це природний процес. Коли він блокується, потрібна допомога, щоб повернути психічну рівновагу.

Як підтримати дитину після втрати

Тактильна підтримка

Можна погладити по плечу, взяти за руку. Якщо дитина сама шукає обіймів – обійміть. Малюкам (до 8 років) можна сказати: «Хочеш, я тебе обійму?».

Спільні ритуали

До таких ритуалів може входити хвилина мовчання. Також це може бути вечірня подяка: «За що сьогодні я вдячна собі, світу, друзям». Такий ритуал підходить для 10-12 років. Інколи – це може бути подяка людині, якої вже немає (але не щодня).

Творчі способи

Це може бути малювання, спільні казки чи ігри. Обговорюйте, що відображає малюнок, але не уникаючи суму. Можете припустити: «Схоже, тут щось сталося…» або «Це виглядає сумно».

Підтримка старших дітей (12–16 років)

Розмовляйте про спільні спогади, не уникайте жартів, переглядайте фільми та гуляйте надворі. Якщо дитина відштовхує контакт – варто звернутись до спеціаліста, але без тиску. 

Говоріть чесно про свій стан.  «Мені теж важко, але я доросла і шукаю способи впоратись. Хочеш, я допоможу тобі знайти людину, з якою можна поговорити?»

Фото Ольги Петухової

Інструменти та методи допомоги

Те, що працює для дітей – простота і повторюваність. Маленькі звичні дії повертають відчуття безпеки й передбачуваності.

• Дошкільнята (до 7 років):

Малювання, пісочниця, гра, ліплення, казки, прогулянки, дослідження світу.

Зазвичай це улюблені ігри дитини, бо до 7 років діти лише вчаться «програвати» ситуації, і це їм ще непросто.

• Підлітки:

Розмови, спільне осмислення, спогади, довірливий контакт.

• Для всіх:

Стабільність, участь родини, відчуття опори. Мета – допомогти дитині інтегрувати втрату у власну історію життя.

Фрази, яких варто уникати у контакті з дитиною

«Не плач» / «Не засмучуйся». Це знецінює почуття дитини, дає сигнал, що прояв емоцій — це щось неправильне.

«Все буде добре». У момент втрати дитина цього не відчуває; така фраза може звучати як заперечення її болю.

«Треба бути сильним» / «Не показуй, що тобі боляче». Такий наратив формує установку на придушення емоцій і заборону на вразливість.

«Він/вона зараз на небі і дивиться на тебе». Маленькі діти можуть сприйняти це буквально й почати боятися або чекати повернення)

«Бог так захотів» / «Так мало статися». Це може викликати почуття провини чи гніву на Бога або дорослих.

«Ти ж уже великий/велика». Після такої фрази дитині може здаватися, що вона не має права сумувати чи потребувати підтримки.

«Ти тепер повинен замінити тата/маму». А це накладає непосильну для дитини відповідальність..

«Не думай про це» / «Відволічись». Така порада утруднює проживання горя, бо дитина потребує проговорити свої почуття.

«Усі колись помирають» / «Таке життя». Холодне раціональне пояснення не допомагає дитині впоратись із болем.

«Твій [кіт, дідусь, друг] тепер спить». Це може спричинити страх засинати, бо дитина буквально зрозуміє фразу.

Коли батькам варто звернутися до спеціаліста

Якщо ви помітили якісь із перелічених пунктів – є сенс звернутися до спеціаліста. 

• різкі зміни у поведінці, які можуть здаватися змінами характеру
• погіршення стосунків із родиною чи друзями
• дитина говорить, що їй важко, але не може пояснити, чому
• з’являються нові тривожні звички: дитина гризе нігті, чіпає шкіру, погано спить, замикається в собі або частіше конфліктує

Інформацію підготувала Придатко Тамара, практичний психолог ГО “Вільний Вибір”, аналітично-орієнтований психотерапевт.