Гнів після травматичного досвіду: розуміння посттравматичної агресії та принципи роботи психолога з ветеранами

Гнів у цьому контексті виконує важливу функцію: він є емоцією мобілізації, яка допомагала людині виживати у ситуаціях небезпеки. Після повернення до цивільного життя ця система часто продовжує працювати у режимі підвищеної готовності, що може призводити до конфліктів, емоційних вибухів або труднощів у стосунках.
Завдання психолога полягає не лише у зниженні агресивних реакцій, а й у розумінні їх функції та допомозі клієнту відновити здатність регулювати емоції.

Гнів як реакція нервової системи на травму

У клінічній психології гнів після травматичного досвіду часто розглядається як частина реакції боротьби (fight response) — одного з базових механізмів виживання, який активується при загрозі життю(Порґес С. 2020).

Коли людина опиняється у небезпечній ситуації, активується симпатична нервова система. Організм переходить у режим мобілізації: підвищується рівень адреналіну та норадреналіну, зростає концентрація кортизолу, пришвидшується серцебиття та дихання, збільшується приплив крові до м’язів. У цей момент нервова система фактично готує людину до швидкої дії — захищатися, атакувати, щоб врятуватися (Ван дер Колк, Б., 2022).

Для військових у бойових умовах така реакція є життєво необхідною адаптацією. Вона дозволяє діяти швидко, приймати рішення в умовах небезпеки та підтримувати бойову готовність.

Однак після завершення бойових дій нервова система не завжди швидко повертається до базового рівня регуляції. У частини ветеранів системи реагування на загрозу залишаються підвищено активованими навіть тоді, коли реальної небезпеки вже немає.

З нейробіологічної точки зору це пов’язано з особливостями взаємодії кількох структур мозку.

Амігдала відіграє ключову роль у швидкому розпізнаванні загрози та запуску реакцій страху і гніву. Після травматичного досвіду вона може ставати більш чутливою до сигналів небезпеки, через що навіть нейтральні стимули іноді сприймаються як потенційна загроза.

Водночас префронтальна кора, яка відповідає за оцінку ситуації, контроль імпульсів і регуляцію емоцій, у стані хронічного стресу працює менш ефективно. Нейробіологічні дослідження показують, що при посттравматичних реакціях також може послаблюватися функціональний зв’язок між амігдалою та префронтальною корою. У результаті емоційна реакція запускається швидше, ніж системи когнітивного контролю встигають її відрегулювати.

Важливу роль також відіграє гіпокамп, який відповідає за контекстуалізацію досвіду і розрізнення між минулим і теперішнім. Після травматичних подій він може гірше розпізнавати, чи сигнал небезпеки належить до актуальної ситуації, чи є відлунням минулого досвіду.

Така взаємодія — підвищена реактивність амігдали, ослаблений регуляторний вплив префронтальної кори та порушення контекстуалізаціїв гіпокампі — створює умови, за яких емоційна реакція може виникати швидше, ніж людина встигає її усвідомити (Ван дер Колк, Б., 2022).

Саме тому багато ветеранів описують ситуації, коли реакція виникає миттєво, а усвідомлення приходить уже після неї.

Дослідження показують, що у людей з посттравматичним стресовим розладом (ПТСР) часто спостерігаються:

● підвищена дратівливість;
● спалахи гніву;
● гіпернастороженість;
● знижений поріг реакції на загрозу (Taft, C.T., & Watkins, L.E., 2013).

Таким чином, гнів у ветеранів часто є не ознакою «поганого характеру», а наслідком тривалої адаптації нервової системи до умов постійної небезпеки.

Для психолога розуміння цих механізмів має важливе практичне значення. Воно підказує, що на початкових етапах роботи першочерговими завданнями є відновлення базової регуляції нервової системи, розвиток усвідомлення власних станів та поступове зниження рівня фізіологічної активації. Лише після стабілізації та формування навичок саморегуляції можливий перехід до більш глибокої роботи з травматичним досвідом, тригерами гніву та поведінковими стратегіями реагування.

Саме тому в роботі з ветеранами психоедукація та відновлення здатності нервової системи до регуляції часто стають першим кроком на шляху до змін.

Посттравматична агресія: психологічні механізми

Окрім нейробіологічних факторів, важливу роль відіграють психологічні процеси, пов’язані з пережитим досвідом.

1. Гіпернастороженість

Після бойового досвіду людина може постійно очікувати небезпеку. Нейтральні ситуації іноді інтерпретуються як потенційна загроза. Це може призводити до різких реакцій на дрібні подразники (Novaco, R.W., & Chemtob, C.M. (2015).

2. Втрата відчуття контролю

Травматичні події часто супроводжуються відчуттям безсилля. Гнів може ставати способом відновити відчуття сили і контролю над ситуацією.

3. Накопичений стрес

Тривале перебування у бойових умовах пов’язане з хронічною напругою. Якщо ця напруга не має можливості безпечно розряджатися, вона може проявлятися у вигляді агресивних реакцій.

4. Почуття несправедливості

У ветеранів нерідко виникає гнів, пов’язаний з пережитими втратами, загибеллю побратимів або складнощами повернення до цивільного життя (Гоуґ, Ч. В., 2024).

Принципи роботи психолога

Нормалізація

Одним із перших кроків є пояснення клієнту, що його реакції мають зрозуміле підґрунтя. Усвідомлення того, що гнів є частиною посттравматичної реакції, часто зменшує відчуття сорому і ізоляції.

Психоедукація

Важливо пояснити клієнту механізми роботи нервової системи. Розуміння того, що реакції тіла пов’язані з досвідом небезпеки, допомагає клієнтам краще усвідомлювати свої стани (Порґес С., 2020).

Робота з тілесною регуляцією

Оскільки гнів часто супроводжується фізіологічною активацією, ефективними можуть бути методи, спрямовані на регуляцію нервової системи:
● дихальні техніки;
● тілесні вправи;
● техніки заземлення.

Розвиток усвідомлення тригерів

Важливим етапом роботи є дослідження ситуацій, подій або стимулів, які запускають інтенсивні емоційні реакції. У контексті посттравматичного досвіду такими тригерами можуть бути як зовнішні фактори (звуки, запахи, поведінка інших людей, певні слова чи інтонації), так і внутрішні стани — втома, відчуття безсилля, сором або загроза втрати контролю. Часто сама людина не одразу усвідомлює, що саме стало пусковим механізмом для реакції.

Тому важливо допомогти клієнту поступово навчитися помічати зв’язок між ситуацією, внутрішнім станом та власною реакцією. Це включає аналіз конкретних епізодів: що саме відбулося, які думки або відчуття з’явилися, що відбувалося в тілі і якою була поведінкова реакція. Такий процес дозволяє перевести реакцію з автоматичного рівня на рівень усвідомлення.

Усвідомлення тригерів створює основу для формування нових способів реагування. Коли людина починає розуміти, що саме запускає її реакцію, з’являється можливість зробити паузу, використати навички регуляції або обрати іншу поведінкову стратегію. Таким чином робота з тригерами стає важливим кроком у поступовому відновленні відчуття контролю над власними емоційними реакціями.

Навчання навичкам регуляції

Після етапу стабілізації та усвідомлення тригерів важливо переходити до формування базових навичок регуляції гніву. У роботі з ветеранами ці навички мають бути максимально простими та швидкими у застосуванні, оскільки інтенсивна емоційна реакція часто виникає імпульсивно.

Насамперед клієнта навчають помічати момент емоційного підйому та робити коротку паузу перед реакцією (Тютюнник Г.,2025). Навіть кілька секунд паузи можуть частково активувати префронтальні механізми контролю та знизити імпульсивність поведінки.

Важливим компонентом є фізіологічна регуляція, оскільки гнів супроводжується значним рівнем тілесної активації. Тому використовуються прості способи розрядження напруги: дихальні вправи, коротке фізичне навантаження, м’язова релаксація.

Окрему увагу приділяють розвитку навичок розпізнавання та вербалізації емоцій. У багатьох ветеранів гнів стає універсальною реакцією на широкий спектр внутрішніх станів — страх, сором, безсилля або біль. Навчання розпізнавати ці переживання та називати їх словами допомагає зменшити інтенсивність реакції та поступово формувати більш усвідомлені способи реагування.

Інструменти регуляції гніву у роботі з ветеранами

У роботі з посттравматичною агресією важливо, щоб клієнт мав доступ до інструментів саморегуляції не лише під час терапевтичної сесії, але й у повсякденному житті. Оскільки реакції гніву часто виникають раптово і супроводжуються високим рівнем фізіологічної активації, ефективними є прості техніки, які можна швидко застосувати у момент емоційного підйому.

У практиці роботи з ветеранами можуть використовуватися різні інструменти саморегуляції.

Пауза перед дією

Клієнт вчиться помічати ранні ознаки зростання напруги — напруження м’язів, пришвидшене дихання, підвищення голосу — і робити коротку паузу перед реакцією. Навіть кілька секунд паузи можуть зменшити імпульсивність поведінки.

Картотека тригерів

Разом з клієнтом визначаються ситуації, які найчастіше запускають спалахи гніву. Усвідомлення тригерів дозволяє передбачати складні моменти та заздалегідь підготувати способи реагування.

Фізичне розрядження напруги

Оскільки гнів супроводжується значним рівнем тілесної активації, важливо знайти безпечні способи вивільнення енергії: фізичні вправи, рух, інтенсивне дихання або короткі тілесні практики.

Сьогодні частину таких інструментів клієнт може використовувати і в цифровому форматі. Зокрема, необхідні вправи та матеріали саморегуляції можна знайти у застосунку «База», який створений як інструмент психоемоційної підтримки для людей, що переживають наслідки стресу, травматичних подій та війни.

У застосунку представлені:

• короткі психоедукаційні матеріали про різні емоційні стани (гнів, тривога, провина, депресія, нав’язливі спогади);
• рекомендації щодо самодопомоги у складних емоційних станах;
• вправи для стабілізації нервової системи (заземлення, дихальні техніки, тілесні практики);
• інструменти для роботи з думками та емоціями;
• трекер настрою та інші інструменти самоспостереження.

Зокрема, при роботі зі станами гніву можуть бути корисними такі вправи, як дихання по квадрату, техніки заземлення або короткі тілесні вправи для зниження рівня фізіологічної напруги.

Використання подібних інструментів між терапевтичними сесіями допомагає клієнту перехоплювати момент зростання емоційної реакції, знижувати рівень фізіологічної активації та створювати простір між імпульсом і дією. Саме в цьому проміжку з’являється можливість обрати інший спосіб реагування.

Для фахівців це також може бути корисним ресурсом для домашніх завдань між сесіями, адже регулярне використання простих вправ регуляції допомагає поступово відновлювати здатність нервової системи до стабілізації.

Таким чином, поєднання психотерапевтичної роботи з доступними інструментами самодопомоги може підсилювати ефективність підтримки людей, які переживають посттравматичні реакції.

Висновки

Гнів після травматичного досвіду є складним і багатогранним явищем, яке потребує уважного і професійного підходу. Для ветеранів ця емоція часто є частиною адаптації до умов, у яких доводилося виживати.

Ефективна психологічна допомога полягає не у придушенні гніву, а у розумінні його функції та поступовому формуванні навичок регуляції емоційних реакцій.

Поєднання психоедукації, тілесних методів стабілізації, розвитку усвідомлення тригерів та тренування навичок саморегуляції дозволяє ветеранам поступово відновлювати контроль над власними емоційними реакціями.

Такий підхід допомагає не лише зменшити інтенсивність агресивних реакцій, а й підтримує процес адаптації до цивільного життя та відновлення стосунків з близькими.

Список використаних джерел:

• American Psychiatric Association. (2013). Diagnostic and statisticalmanual of mental disorders (5th ed.). American Psychiatric Publishing.
• Гоуґ, Ч. В. (2024). Одного разу воїн — воїн назавжди: Як повернутися до звичного життя після бойових дій (пер. з англ. О. Корнюшина). Київ: Наш Формат.
• Ван дер Колк, Б. (2022). Тіло пам’ятає все: яку роль психологічна травма відіграє в житті людини і які техніки допомагають її подолати.Київ: Форс Україна.
• Novaco, R. W., & Chemtob, C. M. (2015). Anger and trauma: Conceptualization, assessment, and treatment. Aggression and ViolentBehavior, 21, 1–8.
• Порґес С. (2020). Поливагальная теория: нейрофизиологическиеосновы эмоций, привязанности, общения и саморегуляции. Київ: Мультиметод.
• Taft, C.T., & Watkins, L.E. (2013). Anger and posttraumatic stressdisorder in military populations.
• Тютюнник Г. (2025). Володар гніву. Путівник до рівноваги для ветеранів та військових. Київ. Воєнліт.