Невидимий досвід: що відчувають діти захисників і захисниць – результати першого всеукраїнського дослідження

Про дослідження

«Я за ним дуже сумував, іноді дуже плакав у своїй кімнаті. Просто під одіяло ховався і плакав», — дитина, 11 років

Це лише одна із багатьох цитат, які передають реальні емоції дітей, чиї батьки захищають країну. Щоб краще зрозуміти їхні переживання, ГО «Вільний вибір» ініціювала і провела перше всеукраїнське дослідження, присвячене емоційним, поведінковим та соціальним особливостям дітей захисників і захисниць.

Підлітковий вік у контексті війни відзначається не лише емоційними труднощами, а й серйозними змінами у поведінці та соціальних взаємодіях. Діти стають більш обережними, часто замисленими або, навпаки, демонструють підвищену агресивність, що відображає їхні внутрішні переживання. Їхні цінності змінюються: зростає прагнення до безпеки, справедливості та підтримки близьких. Крім того, сімейні стосунки теж трансформуються — діти по-новому оцінюють батьківську опіку, роль старших і важливість взаємної підтримки в родині.

Метою дослідження стало системне вивчення психічного стану, соціальних потреб та ціннісного добробуту дітей віком 10–16 років із сімей ветеранів і військовослужбовців, а також розробка рекомендацій для вдосконалення політик підтримки.

Дослідження включало дві групи учасників — дітей та їхніх батьків або опікунів — і ґрунтувалося на аналізі пар «дорослий–дитина», що дозволило глибше зрозуміти сімейні взаємини, емоційні переживання, потреби та цінності дітей.

За результатами дослідження фахівці склали посібник «Потреби дітей у сім’ях ветеранів та військовослужбовців», де систематизовані ключові аналітичні напрацювання, а також сформовані висновки та рекомендації.

Автори

Дослідження здійснила ГО «Вільний вибір» за підтримки ГО «Голоси дітей» та у співпраці з агенцією Fama, що дозволило поєднати експертні знання та практичний досвід у роботі з дітьми та сім’ями.

Методологія

Було застосовано змішаний підхід:

• кількісний етап — онлайн-анкетування;
• якісний етап — глибинні інтерв’ю.

Анкета складалася з двох частин: для батьків і для дітей.

Вибірка

Кількісний етап:

план – 1500 респондентів (750 сімей)
факт – 2504 респонденти (1252 сім’ї)

Якісний етап:

40 родин (80 респондентів)

Психоемоційний стан підлітків: як діти живуть у постійному відчутті тривоги

Результати дослідження показують високий рівень емоційного навантаження серед дітей військовослужбовців:

• 55% дітей постійно відчувають страх або сум через службу одного з батьків, …ще 24% переживають такі емоції періодично;
• 53,2% дітей перебувають у стані підвищеного напруження, що свідчить про високий рівень дистресу; цей стан може тривати кілька днів або залишатися постійним;
• 48% уникають новин і розмов про війну;
• 97% підлітків мають хоча б одну близьку людину, якій можуть довіряти; коли йдеться про безпосередню емоційну підтримку в родинному колі, – показник 87%

Подвійна криза: підлітковість під час війни

Підлітковий вік сам по собі передбачає процес сепарації від батьків і поступового здобуття автономії.

У контексті війни цей природний процес ускладнюється постійним страхом втрати близьких та небезпек, що оточують дитину.

Підліток одночасно:

• прагне автономії
• потребує безпеки та підтримки дорослих

Мозок працює в режимі перевантаження: емоційна система активна, а механізми самоконтролю ще не сформовані повністю. Це призводить до:

• емоційних спалахах,
• імпульсивності,
• замкненості та униканні контактів.

Висновок:

підліток постійно балансує між бажанням відокремитися і страхом залишитися без опори, що робить його емоційний світ особливо вразливим у часи війни.

Страх як нова реальність

Страх дітей має дві основні складові:

• зовнішню – за життя батька чи матері
• внутрішню – пов’язану з обстрілами

Звична установка “батько пішов – повернеться” трансформується у:
“може не повернутися”.

Висновок:

війна для цих дітей — не новини, а щоденна реальність.

Цифрова близькість замість фізичної

Через відсутність одного з батьків стосунки переходять у цифровий формат:

• дзвінки
• відео
• онлайн-ритуали

Це допомагає підтримувати емоційний зв’язок, але не замінює фізичної присутності.

Вимушене дорослішання

Часто діти беруть на себе обов’язки та відповідальність, які зазвичай виконує батько, коли він відсутній

• стають “головними” в сім’ї
• намагаються контролювати ситуацію

Це дає відчуття сили, але:

• позбавляє права на вразливість
• прискорює дорослішання

“Військове” і “цивільне” дитинство

Діти з сімей військових часто стикаються з унікальними труднощами у спілкуванні та соціальній взаємодії.

• вони не завжди можуть розділити свій досвід з однолітками
• уникають співчуття
• прагнуть жити «нормальним» дитячим життям

Висновок:

таким дітям потрібна не жалість, а повага до їхніх переживань і простір для того, щоб бути звичайними дітьми.

Школа: між підтримкою і обмеженнями

Школа залишається важливим середовищем соціалізації, але рівень задоволеності не перевищує 50%.

Основні тенденції:

• діти оцінюють свій досвід більш позитивно, ніж батьки
• дорослі схильні пояснювати негатив
• діти більш оптимістичні

Відчуття спільноти

• 84% дітей і 86% дорослих зазначають, що дитина відчуває себе частиною шкільної спільноти;
• водночас лише 45% респондентів відзначають, що це позитивно впливає на самооцінку дитини.

Дистанційне навчання: втрачена мотивація

Дослідження виявило три основні групи дітей залежно від досвіду навчання

1. Діти, які повернулися до очного навчання – більше мотивовані.
2. Ті, хто не адаптувався до онлайн-формату – часто відчувають падіння навчальних результатів і втрачають інтерес до предметів.
3. Діти, які довгий час навчалися дистанційно – зберігають мотивацію лише до окремих предметів, на які вони зазвичай орієнтуються або які викликають інтерес.
4. Додатково: змішаний формат порушує режим дня.

Соціальні послуги: доступність і бар’єри

Позитивно оцінюється досвід взаємодії з:

• громадськими організаціями
• волонтерами

Водночас:

• частина не звертається до соцслужб через бюрократію
• або через незнання про їх існування

Цінності: фокус на виживання

Найсильніші потреби:

• безпека – 98%
• доброзичливість – 98,9%
• емоційне розвантаження – 97,7%

Натомість:

• досягнення – лише 64,5%

Це свідчить про переорієнтацію з розвитку на виживання.

Ідентичність і стигматизація

Попри 86,7% гордості за батьків:

• 42,7% дітей хочуть приховати факт їх служби

Це сигнал про:

• стигматизацію
• неготовність середовища до екологічної комунікації про війну

Комунікаційний розрив у сім’ях

Порівняння відповідей дітей і батьків показує:

• батьки розуміють базові риси дітей
• але недооцінюють їхній внутрішній стан

Це створює:

• дистанцію
• брак довіри

Загальний висновок

Дослідження фіксує системний зсув у бік базового виживання:

• страх стає фоновим станом
• ресурси витрачаються на саморегуляцію
• діти швидше дорослішають
• змінюються соціальні стратегії

Водночас формується амбівалентне ставлення до суспільства:

• розчарування в інституціях
• сильна солідарність із військовими

Що це означає для системи підтримки

Результати вказують на необхідність:

• програм для всієї сім’ї, а не лише для дітей
• розвитку довірливої комунікації
• створення безпечного середовища в школах
• зменшення стигматизації
• кращого доступу до послуг