Невидимий досвід: що відчувають діти захисників – аналітична записка
Більше половини дітей із сімей ветеранів та військовослужбовців в Україні живуть у стані страху або напруги. Підлітковий вік в умовах війни позначений не лише емоційними труднощами, а й серйозними змінами у поведінці, соціальній взаємодії та системі цінностей. Про аналітичну записку за матеріалами дослідження «Потреби дітей у сім’ях ветеранів та військовослужбовців» – читайте в матеріалі.
Про дослідження
ГО «Вільний Вибір» у співпраці з соціологічною агенцією FAMA ініціювала та провела перше всеукраїнське дослідження, присвячене психоемоційному стану, соціальним потребам і ціннісному добробуту дітей віком 10–16 років із сімей ветеранів та військовослужбовців.
Ключовою особливістю дослідження є використання сімейної діади «дитина – дорослий»: у кожній сім’ї опитано і дитину, і одного з батьків/опікунів. Це дозволило зіставити самосприйняття дитини з баченням дорослого та виявити розриви у сприйнятті.
Загальний обсяг вибірки: 1252 сім’ї (2504 респонденти). Додатково проведено 40 глибинних інтерв’ю з сім’ями (80 респондентів).
Завантажити аналітичну записку за матеріалами дослідження можна за посиланням
Психоемоційний стан: тривога як фон
55% дітей постійно відчувають страх або смуток через службу батьків, ще 24% – періодично. 53.2% перебувають у стані підвищеної напруги. 48% уникають новин і розмов про війну.
Попри тривогу, 75.6% дітей демонструють повну відсутність депресивних проявів. Водночас дослідження показало розрив у 20% між тим, як батьки бачать стан дитини, та як його відчуває сама дитина – батьки схильні перебільшувати поганий настрій підлітка.
Кожна восьма дитина не відчуває, що її розуміють в родині, а кожна четверта відчуває брак емоційного контакту.
Підліткова сепарація і страх втрати
На нормативний підлітковий процес дорослішання накладається воєнний дистрес та страх втрати значущої людини. Замкнутість, емоційне відмежування, зниження соціальної активності – це не обов’язково поведінкові порушення, а адаптаційні стратегії, які підлітки застосовують для збереження психічного ресурсу.
Близько третини дітей стали замкнутішими після початку повномасштабного вторгнення – про це повідомили як самі діти (33%), так і батьки (35%).
Школа і соціалізація
84% дітей відчувають себе частиною шкільної спільноти. Школа залишається основним середовищем соціалізації – але її потенціал як простору підтримки реалізується лише частково.
Дистанційна та змішана форми навчання негативно вплинули на мотивацію, успішність і характер взаємодії з оточенням. Мотивація дітей суттєво зростає, коли після тривалого дистанційного навчання з’являється можливість фізично відвідувати школу.
Лише 9% дітей відвідують заняття з психологом – попри те, що 20% висловлювали таке бажання.
Цінності: фокус на виживання
В умовах хронічного стресу діти відмовляються від соціальної конкуренції та лідерства – запит на досягнення є найнижчим (64.5%). Натомість:
- потреба в безпеці – 98%;
- потреба в доброзичливості – 98.9%;
- потреба в емоційному полегшенні – 97.7%.
Попри високий рівень гордості за батьків (86.7%), 42.7% дітей іноді або часто воліли б приховати факт їхньої служби – через страх стигматизації, надмірної уваги або жалю.
Що потрібно цим дітям
Дослідження фіксує низку чинників резильєнтності: збереження емоційного контакту з батьками, наявність підтримуючих соціальних зв’язків, а також здатність дітей формувати адаптаційні стратегії у відповідь на стрес.
Статті 
