Підтримка зв’язку на відстані: як зберегти близькість дитини з батьком або матір’ю, які на війні

Мета статті: пояснити принципи роботи з дітьми, де один з батьків на фронті, розкрити основні питання, які стосуються важливості регулярного контакту із батьком чи матір’ю на службі, опираючись на теорію прив’язаності.

Кому: фахівцям, які працюють з дітьми, чиї батьки на фронті, родинам.

Чому зв’язок на відстані важливий: погляд теорії прив’язаності

Розлука з одним із батьків для дитини є певним стресом і це нам пояснює теорія прив’язаності. Дитина може відчувати порушення відчуття безпеки і може змінитися в поведінці: бути замкненою, відчувати тривогу, не хотіти щось робити і тп (Cozza et al., 2018, з опорою на Bowlby, 1973). Таким чином, щоб відновити відчуття безпеки дитина «шукає» шляхи контакту на відстані. Продовження комунікації, в даному випадку, на відстані знижує тривогу та допомагає відновити відчуття безпеки (Cozza et al., 2018).

Якісний і регулярний зв’язок на відстані частково задовольняє потребу дитини у прив’язаності і дає розуміння, що контакт між дитиною та дорослим не розірвано. Дослідження підтверджують те, що діти, які мали частіший контакт зі своїм батьком або матір’ю, які на службі, менше відчували провину, тривогу й емоційне виснаження (Wood et al., 2023, з опорою на Goodney, 2014). І важливо зазначити, що таке спілкування давало дитині розуміння чим займається дорослий на службі, і цим же знижувало переживання за його безпеку.

Частина досліджень теж вказує на те, що якісне спілкування між дорослим, який на службі та дитиною полегшує подальше повернення батька в родину (Wood et al., 2023, з опорою на Durham, 2015; Goodney, 2014).

Дитяче відчуття часу: чому пояснення залежить від віку

Діти різного віку неоднаково переживають відчуття розлуки і нижче розглянуться приклади вікових періодів як саме це відбувається. Розуміючи особливості віку ми можемо якісно обирати потрібні інструменти втручання, щоб допомогти дитині та родині загалом проживати непростий період.

Діти дошкільного віку (до 6–7 років) ще не орієнтуються добре в часі, живуть «тут і тепер», і їм складно зорієнтуватися у тривалості розлуки (Ендресен, 2025). Дитина ще не здатна прогнозувати та передбачати майбутнє, а причинно-наслідкові зв’язки лише починають формуватися. Проте діти такого віку можуть сприймати, що дорослий пішов на службу через них і саме тут важливо мати відкриту комунікацію та пояснювати, що їхньої провини в цьому немає (Ендресен, 2025).

Молодші школярі (7–11 років) починають добре розуміти причинно-наслідкові зв’язки, і це пояснюється дозріванням префронтальної кори. Основою в даному випадку є конкретна інформація про те, що відбувається «Батько на службі» та використовувати терміни, які даватимуть дитині розуміння того, що відбувається, наприклад, ЗСУ, територіальна оборона; дорослий на службі виконує певні завдання (Ендресен, 2025).

Підлітки уважні до того як почуваються інші члени родини та потребують відвертості від дорослих. З дітьми підліткового віку варто ділитися власними почуттями, слухати, і важливо не вимагати від них говорити, якщо вони не готові чи не хочуть, проте варто проговорити, що ви завжди відкриті до розмови з ним, коли буде в цьому потреба.

Принцип, який працює для всіх дітей, незважаючи на вікову категорію: «нормалізація почуттів». Якщо дитина ділиться переживаннями «Я сумую за батьком» важливо емоційно приєднатися, назвати емоцію, дати простір для її вираження, «показати» присутність: «Я тут, я з тобою, я поряд, готова/ий тебе вислухати, що ти хочеш, щоб ми зробили? Як я можу тебе підтримати?», можна запропонувати разом щось зробити, зателефонувати.

Роль того з батьків, хто залишився вдома

Важливу опцію виконує дорослий, який вдома з дитиною і умовно саме він дбає про підтримку контакту дитини з батьком чи матір’ю, які на службі; чим менша дитина, тим більша роль дорослого у підтримці цього контакту (Cozza et al., 2018).

І саме тут хочеться зосередити увагу на емоційному стані одного з батьків, хто вдома, адже їхній стан безпосередньо може впливати на самопочуття дитини. Тому турбота про себе – не егоїзм, а важлива частина підтримки дитини.

По-друге: варто говорити про того, хто на службі добре, згадувати позитивні моменти – це формує у дитини відчуття, що батько чи мати перебувають далеко, проте продовжують бути важливою частиною їхнього життя (NV, 2024).

По-третє, як вище згадувалося, діти цінують чесність та відкритість, тому при них потрібно проявляти різні емоції: якщо мама сумує за батьком, варто пояснити чому, це допомагає дитині «отримати дозвіл» на прояв власних емоцій (Hochu.ua, 2025).

Практичні інструменти підтримки зв’язку

Дзвінки та відео. Якщо дозволяють обставини та можливості, то відеозв’язок краще використовувати як звичайні щоденні дзвінки по телефону, оскільки дитина відчуває «присутність» дорослого: вона бачить його, чує, переконується, що дорослий у безпеці (Wood et al., 2023).

Якість важливіша за кількість. Згідно досліджень, часте спілкування не означає завжди якісне, може бути присутнє відчуття, що немає про що говорити (Wood et al., 2023, з опорою на Atwood, 2014; Konowitz, 2013). Тому варто домовитися про те як буде комфортно родині: це можуть бути дзвінки щовечора чи раз в декілька днів, головне регулярно (Ендресен, 2025).

Варто зазначити, що незважаючи на перевагу відеозв’язків над телефонними розмовами, часто діти бачачи дорослого, можуть відчувати сум, бо це нагадує про його відсутність. Тому тут дуже важливо є орієнтуватися на дитину та не наполягати на відео, якщо це її засмучує.

Коли дзвінок неможливий. Коли дзвінки можуть бути нерегулярними або неможливими, не варто їх пропускати. У таких ситуаціях достатньо записати коротке буденне відео, це зберігає відчуття стабільності та розуміння дитини, що дорослий щось робить зараз, а не тому що він далеко. Доброю перевагою відео чи голосових записів є те, що їх можна потім переглянути. Записи добре робити і у випадку, коли дзвінки є регулярними.

Спільна діяльність на відстані. Міцний контакт через відстань можна формувати за допомогою спільних дій, які були раніше: побажати гарного дня та доброї ночі, приготувати страву та надіслати фото або відео. Діти молодшого віку можуть малювати малюнки та ділитися ними, підлітки – спільне обговорення книги чи фільму.

Завдання як підтримка зв’язку на відстані. Спілкування на відстані забирає у дитини відчуття контролю над ситуацією і повернути його допомагає залученість, як зі сторони дитини, так і з сторони дорослого, який на службі. Дитині дорослий може давати нескладні завдання: перевіряти перед сном чи зачинені двері, вимкнене всюди світло, допомагати виконувати нескладні побутові речі, проте, дуже важливо відслідковувати, щоб дитина (особливо це притаманно підліткам) не перебирала на себе роль «замість дорослого» та не виконувала справ, які повністю покладені саме на дорослих: вирішувати важливі питання, відповідати за всі побутові питання і тп.

Другий важливий момент: дитина може і опиратися на дорослого, просячи в нього певну допомогу: з домашнім завданням, кишеньковими грошима, отримавши пораду чи підтримку.

Правила, рутина, ритуали

Дослідники позначають принцип «трьох Р» — routines, rules, rituals (рутини, правила, ритуали). Саме підтримка звичних сімейних правил, рутин і ритуалів допомагає зберегти стабільність родини під час служби та після неї (Riggs, у Cozza et al.; Sheppard, Malatras & Israel, 2010).

Розуміння, що вдома збережена «звичність» дає відчуття стабільності та безпеки не лише дитині, а й дорослому на службі: він спокійний, бо розуміє, що відбувається вдома, поки його немає.

Фахівці, працюючи з родинами військовослужбовців/-ць можуть направляти та допомагати відновлювати ритуали, правила та рутину.
Приклади: звичний розпорядок дня для дитини, спільна вечеря, казка перед сном, традиції на вихідних: похід в парк, ліпка вареників щонеділі. Залучати дорослого, який на службі можна надсилаючи йому фото чи відео або ж ділитися деталями при розмові.

Що не варто робити

1. Нав’язувати надмірно частий контакт. Як згадувалося раніше кількість ≠ якість, краще орієнтуватися на ритм, який комфортний для усіх.
2. Не повідомляти про паузи у зв’язку. Служба може вносити власні корективи; періоди тиші можуть викликати у родини сильну тривогу та переживання за близького, що є цілком нормальним та природнім, проте про такі періоди варто повідомляти дитині (відповідно віку), що паузи у зв’язку не завжди означають щось погане, інколи вони є наслідком служби (Wood et al., 2023).
3. Не дотримуватися інформаційної гігієни. Надмірна включеність в новини може викликати у родини посилену тривогу та «вибивати» з повсякденної рутини (Ти як?). Дитина має право знати, що відбувається, проте новини не мають переобтяжувати інформаційний простір. Для збереження стабільності цього варто дотримуватися усій родині, бо настрій одного може передаватися усім решта у сім’ї (Hochu.ua, 2025).
4. Чинити тиск на дитину, коли вона не хоче говорити. Не варто змушувати дитину говорити, коли вона не хоче, важливіше дати їй відчуття «відчинених дверей, в які вона завжди зможе ввійти та розповісти про те, що її турбує». Тому у випадках, коли дитина засмучена, у власних думках, добре є залишити «двері привідчинені», сказавши «Я поруч, я з тобою, якщо будеш хотіти розповісти чи поділитися чимось, я в тебе є».

Практичні поради фахівцям

1. Нормалізація. Пояснюйте дитині та членам родини, що сумувати, пишатися і одночасно злитися є нормально.
2. Психоедукація. Важливо дорослим пояснити значимість ритуалів та підтримки зв’язку дитини з тим, хто на війні. Відповідно до віку дитини запропонувати ритуали, які підтримуватимуть щоденну рутину.
3. Інформаційна гігієна. Поясніть дорослим, що бути чесними з дитиною важливо, проте варто дотримуватися інформаційної гігієни та повідомляти інформацію дитині відповідно її віку.
4. Збереження традицій та спільні сенси. Допоможіть сформувати традиції, які були присутні до війни та запропонуйте дорослим їх відновити та продовжувати робити.

Висновки

Комунікація на відстані не замінює фізичної присутності дорослого, проте виконує важливу функцію: підтримує сформовану до служби прив’язаність дитини до батька чи матері, зберігає відчуття, що сім’я залишається цілісною. Згідно досліджень, якісний та регулярний зв’язок позитивно впливає на емоційний стан дитини під час служби дорослого та полегшує його повернення в родину після служби.

Важливі аспекти, які варто враховувати в даній темі: брати до уваги вік дитини, дбати про власний емоційний стан тому, хто залишився вдома, бо він може безпосередньо впливати на дитину; якісний контакт набагато важливіший за частіший; підтримувати зв’язок спільною діяльністю, завданнями, звичними правилами, ритуалами, повідомляти про паузи та бути відвертими з дитиною.

Кожна дія спрямована на підтримку зв’язку, як цеглинка, яку вкладають для побудови стосунку через відстань та час.